Про шик і пшик

Тут у нас нещодавно відбулася презентація нового журналу під назвою “POSH”, себто “шикарний/розкішний” і що я хочу вам сказати – з огляду на гостей презентації, журнал би мав називатися як мінімум “КИСЛОТА”, бо уявити собі, що такі персонажі можуть існувати десь поза галюцинаціями дуже важко.

Взагалі ця мода вдягати співачок ротом так, щоб їх хотілося швидше роздягнути мені зрозуміла. Не слухати ж їх, їй-богу? Але іноді продюсери в своєму прагненні зробити тонкий натяк для потенційного клієнта заходять ну якось задалеко. А з іншого боку видно, що переживають, щоб дівчата не понатирали коліна. Так зворушливо.

А у деяких продюсерів з почуттям гумору взагалі все склалося просто чудово. Я не знаю, хто продюсує креатуру під назвою “Филипп Левшин”, але привертати увагу до свого підопічного він вміє. Я намагалася пару разів послухати як він співає, але зрозуміла, що в порівнянні з ним гурт “Ласковый май” – оперні співаки, тому закрила тему творчості Філіппа раз і назавжди, а от тема його візуального самовираження все ніяк не закриється і, гадаю, ви зрозумієте чому.

Окремої уваги заслуговує і Пастух, який чомусь не пасе отару на полонинах, а сам пасеться на світських тусівках міста Києва.

Мені здається він у нас скоро буде чимось накшталт Горгони Медузи – якщо зазирнеш йому в очі маєш всі шанси закам’яніти, або хоча б ненадовго пережити параліч організму. Я, наприклад, кілька хвилин не могла розмовляти.