Так друзі, я вам принесла кілька кілограмів фоточок навколоодеського бомонду.

Традиційно нагадую, я тут пишу не про кінофестиваль, а про людей, які принесли на нього додаткову красу. Причому, на якомусь етапі розглядання фотозвітів я подумала, що може варто в Україні запровадити податок на додану красу? Так буде хоча б якась користь від тих естетичних травм, які несуть собою деякі дами.

Я одразу скажу, що частину красунь з цього фотозвіту у місто завезли з нагоди кінофестивалю, тобто в Одесі ще не все втрачено.

Але була і інша частина, яка несамовито нагадувала, що Одеса – портове місто, мужики часом заїжджали дуже ненадовго, то приваблювати їх треба було блискавично. А що може привабити блискавичніше за…

Гламур збивав з ніг.

Королівська сім’я позаздрила б світськості заходу.

Все-таки приємно усвідомлювати, що українські жінки знають, що таке красиво, елегантно і стримано.

Сукня під кодовою назвою “я твоя цукерка в обгортці з фольги і щоб тобі було несумно, частина моєї начинки випирає”.

Найбільші мої побоювання в такі моменти “чи дійде”, бо це ж може впасти, шкари злетять з ніг і ще комусь можуть нанести травму несумісну з життям, встрягнувши кудись.

З іншого боку, можливо, у неї це щось особисте, якась фіксація на стриптизерському взутті.

Гм. Я розумію бажання показати тіло, але ти ж в Одесі, там для цього є пляжі!

Словом, гламур випирав.

Всі знають, що найефектніше на червоній доріжці можна виділитися у червоній сукні, достатньо підібрати потрібних відтінок кольору і тоді є шанс, що сукню видно взагалі не буде, тож вийде непоганий атракіцон для публіки.

Хоча атракціон був і так непоганим, бо з фасонами суконь у багатьох була біда.

Якщо в пісні “червоне – то любов, а чорне – то журба”, то тут це просто гнітюча журба.

Патріотизму теж було достатньо, тож якщо ви же не зненавиділи кольори українського прапору від бездумного розмальовування ними всіх можливих міських поверхонь адептами руху “на фарбу”, то одеські модники мають шанси таки вбити в вас любов до цього національного символу.

Мої очі, мої очі!

Окремо хочется виділити дам насколько відомих і виснажених всебічною увагою, що навіть на червону доріжку вони прийшли в темних окулярах.

О Боже! Ще ж це за зірка там ховається! Мабуть сама Проня Прокоповна Сєркова?

Дуже люблю левиць, які розвертаються до фотографів задом. Ну на обличчі у них все і без того написано, тож вони якось намагаються це приховати. Ховають незграбно, бо сам вибір ракурсу…

Плюс це дуже комічно виглядає у загальній динаміці.

Депутат Олексій Гончаренко намагався одягом показати, наскільки він простий і близький до народу. В принципі, щоб ще більше підкреслити простоту, можна було просто не виходити на червону доріжку, йшов би собі рибалити, чи що він там збирався в цьому одязі робити.

Звичайно я не могла оминути увагою господиню події. Ну не знаю, чомусь у неї виходить виглядати жінкою з веслом, навіть коли ніякого весла ніде поблизу немає.

Фото з тематичних вечірок теж просто надзвичайне свято. Таке враження, що там знімали рімейк фільму “Інтердівчинка”.

 

Особливо вдягатися ніхто не намагався, навпаки намагалися вбратися максимально близько до стану оголеності.

Ну таке. Вечірка у домі престарілих з легким маразмом.

О Боже! А може вони так не “Інтердівчинку” знімали, а щось з німецького кіно?

Що, гадаєте все? Ні, не все – гортайте. Гортайте.

До речі, я писала про красу на Одеському кінофестивалі і раніше, тож якщо вам не вистачило культурних вражень, то ось ще забуте старе – “Пофестивалимо!“, “Краси було дохуя“, “Червона доріжка“.

Коментувати Скасувати відповідь